Відриваються, а потім про це співають

Пісні про любов зі змістовними словами “халі-галі-пара труппер” знайшли своє продовження у вигляді “упі-дупі-є-є”. Мінські “іванушки” “Леприконси” не обтяжують свої твори метафорами високої поезії, а про себе говорять прямо – назвою другого альбому: “Усі хлопці – перці”. “В дитинстві “це” називали перчиком, а тепер ми – чоловіки, і наше достоїнство зветься гордо – перець!” – так лідер і мозок групи Ілля Митько (на фотографії - у кепці) парирує запитання, що стосується назви альбому. Саме ця “самоідентифікація з органом” сприяла тому, що прем’єра альбому “Леприконсів”, яка проходила в ніч на 24 червня в клубі “Динамо-Люкс”, перетворилася на презентацію самозакоханих секс-гігантів.

Голова шайки “Леприконсів” – холеричний Ілля Митько. Він – справжній овен, упертий і гарячий. Невтомно розмовляє, майже всі теми зводить до приколів або любовних пригод. Соліст гордиться своїм великим серцем (у воєнкоматі Митько дізнався, що армія йому не світить через завеликий розмір серця) і на соціального педагога вже не вчиться (Ілля й сам не знає: знаходиться він в академічній відпустці чи відрахований). Для всіх пісень, автором яких є Митько, натхнення черпалося у власних щастях і нещастях: він розійшовся з колишньою дівчиною і встиг знову закохатися – по вуха, інакше “головний Леприконс” не вміє.

Під верховодством цього “урагану” знаходяться п’ять хлопців. На аккордеоні виграє Дядя Федір – русявий красунчик дістав це ім’я за особливу зрівноваженість. Роль бас-гітариста виконує вчитель фізкультури Костя Колесников: його вважають найдорослішою людиною в групі. Знайдені колись в туалеті інституту культури трубачі Женя та Родик привносять особливий колорит у творчість “Леприконсів”. А барабанщик Диманіт – поки що єдиний, хто не піддається на провокаційні походи “по бабам” і числиться порядним хлопцем.

“Ви в нас повірили, були з нами – а тепер отримуйте ще кручіше!” – група вважає, що цей альбом - більш альтернативний і є яскравою іллюстрацією леприконсівської суті. Пісні про пацанські ігрища та забави змінюються “автобіографічнимим соплями”, частушки – негритянською ска, дворовий сленг переходить в страждальні мотиви – коротше кажучи, вони “гірко плачуть” і “солодко веселяться”. Але всюди відчувається: “Дивіться, які ми класні!” (хто ж, як не я, ще мене похвалить…).