Текст:

Дерев‘яні “Миколайчики” до дня Святого Миколая, мініатюрні вертепи, вирізані з липи, а також діючі вітряки розміром з мізинчик – ці іграшки народного майстра Сергія Святного демонструються у грудні у рідному Сергієвому Ніжині, у київському Центрі народної творчості, на туристичному ярмарку в Олександрії.
Кореспондентці Радіо Свобода Богдані Костюк вдалося перехопити пана Святного між Києвом і Ніжином і розпитати про унікальне мистецтво різьбярства:

Російська імперія визнала українське різьбярство лише наприкінці ХІХ століття, дозволивши відкрити 1878 року у Полтаві Губернське ремісниче училище з відділенням “художня обробка дерева”. У Західній Україні споконвіку дерево обробляли гуцули, вироби карпатських майстрів розходилися світом, і приносили чималий прибуток не стільки виробникам, скільки продавцям дерев‘яних фігурок і різьблених шкатулок та посуду. Понад сто років художньо-промислові школи, які готували різьбярів, створено у Києві і Харкові.

Сергій Святний навчився вирізати з дерева фігурки людей і тварин від батька, вивчав таємниці художньої обробки дерева та дерев‘яної іграшки з книг і від майстрів, яких було чимало на Чернігівщині. Пан Святний розповідає: Батько мій був добрий столяр, плотник, майстрова людина. І це у мене відклалося від батьків, від моїх дідів. І спонукало мене робити ту іграшку, ті іграшки чи вироби з дерева, чи різьблення. Уже майже 26 років я серйозно займаюся цією справою, і якщо вона (річ) є майже на усіх континентах землі, то я вважаю, що вона потрібна.

Своє творче кредо Сергій Святний визначає лаконічно: Я намагаюся бути публічним; стараюся, щоб мої вироби продавались, перш за все, і були комусь потрібні. НЕ тільки для виставок, але і щоби людина могла користуватися цими виробами, дитина у тому числі.

Дітям подобаються дерев‘яні коники і вітряки, які вміщаються у долоні і можуть рухатись. Дорослим – також, вони охоче показують своїм дітлахам, як ними користуватись. А Сергій Святний з лукавою усмішкою пояснює: насправді, дитинство назавжди залишається з нами, іноді виринаючи з глибини душі – наприклад, в очікуванні Святого Миколая з його подарунками, або при погляді на веселого дерев’яного коника, чи різьблену миску з казковим сюжетом.

А друзі пана Святного називають його “Сергієм Миколайовичем”, оскільки, подібно до прославленого святого, він дарує людям радість.

Богдана Костюк, радіо "Свобода"