Текст:

Прилуцький художник Анатолій Риженко – людина успішна: він має свої художні галереї у Прилуках і Дюссельдорфі, відомий європейським мистецьким колам. В останні кілька років він ... займається захистом прав дітей. Конкретніше – проводить майстер – класи живопису у Прилуцькій дитячій колонії.

З Анатолієм Риженком розмовляє Богдана Костюк:

БК:

Конституція гарантує захист прав кожного громадянина України. Але є категорія людей особливих – це люди, які перебувають в ув’язненні. І серед іншого – це діти, які перебувають в ув’язненні. Розкажіть, будь ласка, як там ці діти живуть?

АР:

Виходячи з того досвіду, який був у мене, по праці з цими дітьми – у проведенні майстер-класів – то тяжкі умови у цих дітей. І найголовніше, що шансів у них потім стати нормальними мало. Тобто, стати членами суспільства шансів у них мінімум, ув’язнення деформує свідомість і психіку, особливо – у підлітків.

БК:

А хто потрапляє до колонії?

АР:

Потрапляють діти різних категорій. Якщо казати правду, так як воно є, – то бувають і невинні діти. І діти, які сидять за вкрадений на базарі кілограм чи пару кіло, і тому подібні речі. Тобто, дуже багато випадкових. Дуже багато! І цей відсоток потім не повертається до нас: він виходить звідти вже скаліченим, зіпсованим. І у зв’язку з цим ми вирішили проводити майстер-класи, зрозумівши: тільки мистецтво і культура здатні витягти дітей з цієї ями. Ми – це я і мої колеги по мистецькому цеху. Ми сиділи нещодавно увесь вечір з моїм товаришем Юрком Покальчуком: у нас є зараз чудова програма, складена на три місяці. Ми будемо у прилуцькій колонії кожні 2 тижні проводити майстер – класи.

БК:

Ви – художник, а пан Юрко – письменник. Тобто, майстер-класи будуть з живопису і літератури?

АР:

Паралельно. Спочатку це буде просто така мистецька акція. Розмова з дітьми, введення їх у якийсь мистецький полюс. Далі ми розбиваємося на конкретне: пан Юрко працює у напрямку літератури (він і зараз цим займається, до речі, діти пишуть чудові вірші). Я ж буду проводити мистецький арт-клас, тобто показувати елементарні техніки – і малювання, і що особливо мене більше хвилює, живопису. Діти особливо відчувають колір й по-особливому відчувають навколишній світ. Це зовсім інше відчуття!

БК:

Ви вже працювали з цими дітьми, правда?

АР:

Так! Ну, не з цими – діти ж змінюються кожні рік – два. Але працював на базі цієї колонії та їхнього класу.

БК:

І які враження? От – Ви зайшли до дитячої колонії...

АР

Вони нас чудово приймають. Ми з Юрком у них просто як хрещені батьки. По-перше. Ми з ними розмовляємо, як з талановитими людьми. Ми намагаємося відволікти їх від того стану, де вони знаходяться, хочемо ввести в інший – стан трохи мистецький; це по-друге. І коли у кінці цього класу діти виходять, то треба бачити їхні обличчя – як їм не хочеться, щоб ми звідти йшли. І це відчуття не дає спокою – хочеться просто працювати з ними.

БК:

Я Вам бажаю успіху і прошу розказати кілька слів про себе.

АР

Звичайна доля. Звичайна біографія звичайного українського чоловіка. Народився 1955 року у місті Прилуки Чернігівської області. Школа – навчальний заклад – армія. А далі – праця, праця, праця. Працював у Художньому фонді, працював у міській архітектурі (комісії). Зараз працюю у приватному підприємстві, яке створив. До речі, завдяки цьому у мене є можливість допомагати цим дітям.

Богдана Костюк, “Ранкова Свобода”, 28 червня 2006