2009 рік оголошено ЮНЕСКО роком Марії Приймаченко. А ще в липні вийшов указ Президента про святкування 100-х іменин Марії Приймаченко.
Класичний набір тематичних заходів, які пройдуть в Україні – створення документального фільму, Музею українського наївного мистецтва, спорудження пам'ятника народній художниці, карбування ювілейної монети, випуск в обіг поштової марки на честь події – навряд чи допоможуть наблизити її творчість до народу. Пересічний українець, на жаль, не знає, хто намалював фантазійних яскравих, химерних звірів і птахів, водночас як її ім'я стоїть поряд із іменами відомих митців - Матіса, Модільяні, Ван Гога. Саме робота Марії Приймаченко вміщена на обкладинці "Всесвітньої Енциклопедії Наївного мистецтва", де вона представлена як зірка першої величини.
Поряд із державними заходами небайдужі українці думають, як дати творам Марії Приймаченко друге життя – серед людей, "людям на радість"– про яке мріяла сама художниця. На переконання працівників міської дитячої бібліотеки для дітей – творчість Марії Приймаченко є брендом всього українського в світі і про це потрібно говорити дітям змалечку, щоб вони виростали з почуттям гордості, а не меншовартості.
Саме дивовижному світові творчості народної художниці, її фантазійно-казковим полотнам була присвячена чергова зустріч у Малій Академії народознавства, яка працює в бібліотеці. У фондах бібліотеки є кілька книг про художницю. Саме вони були представлені на книжково- ілюстративній експозиції. Ось, про що в них йдеться …
Марія Приймаченко народилася у 1908 році в селі Блотня на Київщині. Її батько Овсентій Григорович був теслею-віртуозом, майстрував огорожі, стилізовані під старовину. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Дитинство Марії Овсентіївни було затьмарене страшною недугою – поліомелітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною і спостережливою, загострило слух та зір.
Природа наділила Марію Приймаченко красою, все дала вона їй - і "біле личко, і чорні брови, і карі очі". Але ж (і це суттєва обставина її життя) красуня і... на милицях. Вона гідно і мужньо перенесла всі незгоди життя, не втрачаючи невсипущу жагу творення.
Перший малюнок був зроблений на стінах рідної хати синім глеєм, набраним на березі річки. Кожен, хто проходив повз ту хату, дивувався таланту дівчини. Сусіди просили і їхню хату розмалювати, радили вчитись.
Талант Приймаченко помітили. У 1936 році її запрошують до експерементальних класів при Київському музеї українського мистецтва. У цьому ж році вона за участь у виставці народного мистецтва отримує Диплом першого ступеня. Відтоді картини художниці експонуються у багатьох країнах світу. Талант художниці визнаний світом, але вона живе у тихому поліському селі до останніх днів свого життя.
Очевидці стверджують, що вона створювала свої картини спонтанно і швидко, ніколи не робила ескізів, «малювала, як птахи співають», наводила простим олівцем контури і розмальовувала простими гуашами (так, як малюють малі діти). У той час, коли Пікасо вчився усе життя малювати, Марія Приймаченко, як дитина, все життя володіла прекрасним вмінням сприймати життя, як казку. Малювала на звичайному білому ватмані пензлями фабричного виготовлення.
Переглянувши слайд–шоу картин художниці, поспілкувавшись з запрошеними на зустрічі майстринями образотворчого мистецтва -
Юлією Петренко, старшим викладачем Ніжинської школи мистецтв, авторкою книги «Берегиня» та «Моя перша книжечка з малювання", Ларисою Сидоренко, керівником гуртка образотворчого мистецтва ЦТДЮ та Вікторією Лемещенко, керівником народного ансамблю «Горлиця», присутні на заході мали можливість стали учасниками майстер-класу від Юлії Петренко з ліплення солоним тістом. Вона є знаною майстринею з виготовлення картин з солоного тіста, які отримали належне поцінування не лише в Україні, а й далеко за її межами, зокрема в Канаді та Молдові.
Залишається тільки вірити, що маленькі учасники зустрічі, а це – учні других класів школи-гімназії № 5 та НВК № 15, познайомившись з творчістю мисткині надовго запам'ятають барвистий світ її картин, у якому переплелися казка й бувальщина, світло і тінь, добро і зло, примарне і реальне. А згодом це дасть їм змогу глибше відкрити і усвідомити саме життя і себе в ньому. Ольга Лукаш, м.Прилуки
