Текст:

21-22 червня Київ уп’яте зустрічав міжнародний фестиваль «Країна Мрій». Під час дводенного творчого дійства можна було
спостерігати за запалюванням священного Купальського вогню, навчитися народним танкам і ковальському та гончарному мистецтву, послухати балади і перекази; учасники та гості і досвіду нового набрались, і відродження прадавніх традицій побачили, і чудових сувенірів та подарунків накупили.
Почався похід у «Країну Мрій» - під містичну музику барабанів – із запалювання Купальського вогню: таким чином, учасники і гості фестивалю віддали шану пращурам, які вогненною магією зустрічали середину літа і закликали Творця послати гарний врожай землі і доброго здоров‘я людям. Нам, нинішнім, урбанізованим, побачити таке – ніби причаститись до бувальщини, відродити забуті чи зруйновані традиції свого народу. Про це каже ініціатор фестивалю Олег Скрипка: «Стандартна ситуація: великий культурний історичний потенціал – який ніяк не може проявитись! І є у нас такі музичні сучасні колективи, про які ми не знаємо, є такі і закордонні колективи. Вони по краплинах збирають народні пісні, звичаї, балади – а чути їх люди у високих кабінетах не хочуть... А це і є справжня культура!». Петро Гончар – засновник і директор Центру народної творчості «Музей Івана Гончара», додає: «Кожен народ має генну пам’ять, з нею передаються обряди, обрядові дійства, традиційні пісні і легенди. Якщо того не розвивати, народ гине».

Познайомитися з українськими народними звичаями, доторкнутись до традицій приїхали люди з різних куточків України. Вони походжають Алеєю майстрів, слухають музику на сценах, виглядають знайомих письменників на літературних майданчиках, спостерігають, як наймолодші гості та учасники фестивалю бавляться на дитячому майданчику. Щоправда, та забава вельми специфічна: діти вчаться ліпити, малювати, вишивати, співати народних пісень і танцювати. Разом з дітлахами у дійство включились і дорослі, бо почути про легендарного козака Мамая з вуст лірника Сашка – це нове знання і для дітей, і для батьків.

Своїми враженнями поділились учасники фестивалю – творці «Країни Мрій». Різьбяр з Ніжина Сергій Святний каже: «тут, на цьому фестивалі, відчувається щастя і сонце, тут хочеться працювати, пісні співати і дітям казки розповідати...». Народний майстер з Умані Володимир Швець вважає, що такі дійства, як «Країна Мрій», сприяють відродження народного духу і створенню національної ідеї України: «Я – ветеран Афганістану, мені довелось одного дня у житті все змінити, і так вийшло, що через ці зміни я повернувся до народних традицій. Різьблю ложки, це давнє мистецтво, воно мене ніби народило удруге. І мені приємно, що мої твори купують, вони ідуть людям на здоров‘я». Вікторія Дяченко з Обухова робить традиційні українські ляльки – мотанки, що їх охоче купують на подарунки дітям дорослі мандрівники до «Країни Мрій». Як каже пані Вікторія, «саморобна лялька була невід‘ємною частиною сільського побуту в Україні упродовж сторіч. Коли жінка виходила заміж і вагітніла, а чоловік дитячу колиску майстрував – жінка робила ляльку, щоби та «обжила» дитячу колиску... З лялькою народжувались, заміж виходили, дітей народжували і йшли в інший світ. І мені приємно повертати у цей, зовсім інший, час друге життя цим лялькам».

На музичних сценах упродовж двох фестивальних днів було чути українські, білоруські, сербські, польські, французькі, угорські народні пісні, деякі – у сучасній обробці. Спеціально привів своїх коней з Василькова пан Петро – запряжені у бричку. Конячки стали учасниками музичного дійства і возили музикантів по всій території «Країни Мрій». З цієї найменшої сцени – фіри – лунали українські, молдавські, грецькі мелодії від колективів з Одещини і Херсонщини.

А тисячі киян і не киян, більшість – вдягнені у вишиванки, - заслухані мелодіями, раділи фестивалю і новому досвіду. Слово – О. Скрипці: «Тепер мій фестивальний досвід можна будь-де використати, бо займатись довелося не лише творчими справами, а і бюрократичною писаниною, оббиванням порогів до чиновників, переговорами з бізнесменами – потенційними меценатами. Головне для мене було і є – команда, підтримка родини і друзів, спільна робота однодумців... Тож «Країна Мрій» житиме!».

Богдана Костюк