"Зустрічі без прощань…" Саме під такою назвою 27 лютого 2008 року у рамках закриття виставки художніх робіт Едуарда Усова, у виставковій залі Прилуцького міського будинку культури, відбувся вечір поезії, на який були запрошені добре відомі на Прилуччині майстри слова, поети початківці, та всі не байдужі до поетичного слова.
Що стало приводом до цієї зустрічі? Можливо, ностальгічна згадка про те, що колись у місті існувала літературна студія “Сонячні кларнети”, де творчі особистості мали змогу поспілкуватися, поділитися своїми творчими доробками, а, можливо, виставка картин Майстра, про яку так багато говорилося останнім часом, чи прагнення прилучан раніше розбудити цьогорічну весну розмовами про поезію…. Головне не це! Вечір став яскравим спалахом спілкування, вкотре підтверджуючи тезу про те, що мистецтво – найдосконаліша форма спілкування між людьми.
Підготовкою та проведенням поетичного дійства опікувалися працівники центральної міської бібліотеки імені Любові Забашти. Деякою мірою це символічно, бо році прилуцький поет Іван Ленець, який працював в міській бібліотеці для дітей став ініціатором створення літературної студії “Сонячні кларнети” і певний час очолював її.
Пані Ніна Горбач та Наталія Дроботько були ведучими вечора. Саме завдяки їм присутні мали змогу доторкнутися спомином серця поезії тих, хто згорів у слові, залишивши ще живі рани пам’яті – Миколи Ткаченка, Ганни Ігнатенко, Олени Шульги; мандрували на поетичній хвилі в майбутнє, прощаючись із зимою, написаними рядками прилуцьких поетів - Ніни Ткаченко, Лілії Чернетко, Ніни Полив’яної, Валентини Грибенко, Катерини Дурас, Миколи Турківького, Євгена Постульги.
Першою до слова ведучі запросили члена Спілки письменників України, Лауреата премії імені Любові Забашти Ткаченко Ніну Яківну, її слово звучало природньо і вагомо поєднуючи в собі ліричність й глибокі думки про софійність життя.
Ветеран літературної еліти в Прилуках, саме так по праву можна назвати Миколу Петровича Турківського, члена Спілки письменників України з 1976 року, лауреата обласної премії імені Михайла Коцюбинського, автора багатьох поетичних збірок. Він говорив про «Сонячні кларнети”, з яких виросло не одне покоління прилуцьких поетів, читав власні вірші, зазначивши, що «сьогодні чи не найперше свято поезії у місті і надихнув на це чудове дійство храм творчості Усова.»
- «Прилуцький жайвір залетів до нашої білої зали, мабуть, також з новими віршами« - такими словами представили ведучі прилуцького поета Євгена Постульгу. Прочитані Євгеном Васильовичем твори вразили глибиною думки і яскравістю почуттів. То ж не випадково, що саме на його вірші лауреат премії імені Любові Забашти, викладач музичної школи, Вікторія Копасова написала чудову музику. Музична композиція у виконанні авторки та її юних вихованців ще раз навернула присутніх на думку, що музика в поєднанні зі словом є неосяжна височінь, яка утримує душу на межі незбагненного.
Час надзвичайно швидкоплинний. Він стрімко летить на крилах вічності , й інколи ми настільки заклопотані, що не встигаємо помітити ту красу, що оточує нас. Але є люди, не байдужі ні до краплинки вранішньої роси на духм’яних травах, ні до промінчика сонця, який пробивається крізь лісові хащі, навіть нестримна зима хвилює їхню душу. Всі свої почуття, мрії бажання, світобачення, увібравши в слово, цього вечора прилуцькі поетеси - Лілія Черненко, Валентина Грибенко, Ніна Полив’яна, Катерина Дурас, Наталка Прокопенко дарували присутнім.
Звучали на вечорі і вірші початківців, членів літературних студій. В нашому місті їх кілька: “Дзвінко слів” - гімназія «№ 1», “Паросток” - школа № 10, “Соняшник”, школа № 12, “Дивослово« - центр творчості для дітей та юнацтва, створена така студія і у педагогічному коледжі.
Юні шанувальники поезії прагнуть досягнути висоти слова, роблячи перші, несміливі, а інколи досить впевнені кроки, прагнучи визнання.
Звичайно, не можливо написати твір, який би однаково подобався усім. Талановито писати може лише той хто вміє одночасно прекрасно думати і відчувати, в однаковій мірі володіти розумом, душею та почуттями. І добре було б коли це розумів будь хто, беручись до слова .
Після кількагодинного спілкування з поетами і самій захотілося заговорити віршами, проте не своїми, а тими , які найбільше запали в душу:
День сьогодні - на славу!
Так і проситься в душу …
Не знаю, як для кого, а у моїй душі цей день знайшов для себе місце . ..
Ольга Лукаш, член команди прилуцьких "культурних перетворювачів"
