Анонс:

Враження від ІІ Всеукраїнського скульптурного салону

Текст:

Заходиш до Українського Дому – і у фойє тебе змушують зупинитись дерев’яні скульптури Іоанна Георга Пінзеля... Змушують – бо однаково не оминеш ці фігури святих – з жорсткими горбоносими обличчями і тонкими вустами, з натрудженими руками, з м’язистими тілами у русі... Такі були на Галичині люди у 18-му столітті, такими їх нащадкам залишив – у дереві – містичний Маестро Пінзель...

Він був забутий понад двісті років – з другої половини барокового ХVІІІ століття, залишивши по собі, окрім фантастичних скульптур, низку легенд. Як нагадує редактор львівського часопису «Ї» Тарас Возняк, досі не відомо, де народився маестро Пінзель, де здобув освіту, де жив і працював до того, як потрапив на Галичину. «Композитор і музикант Вівальді, як і Пінзель, був на триста років забутий. І лише в якийсь момент його почали відкривати і «розкручувати». Зараз Вівальді знає кожен. Давайте попрацюємо над Пінзелем, і кожен буде знати його», – каже Т. Возняк.

Отже, працюємо, шукаємо відповіді на численні питання довкола митця, його біографії і творчої спадщини. Перша людина, до якої неодмінно треба звернутись – «відкривач» Пінзеля, академік Борис Возницький: «На початку минулого століття, у 1930-ті роки, мистецтвознавці уже їздили по об’єктах, збирали дані про маестро. Це ті місцини, де він працював – Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області. Низка польських дослідників вивчала доробок Пінзеля. Я особисто з творами Пінзеля зустрівся 1961 р., це був радянський час, коли все нищили і палили. А з одного села на Львівщині я привіз дві створені майстром фігури. З того часу і почалося моє захоплення Пінзелем, я почав скрізь розшукувати його роботи, навіть торік вдалося знайти одну скульптуру, про яку ніхто раніше не знав. Це кам‘яна скульптура святого Онуфрія у селі Рукомиш біля Бучача...».

2007 рік, оголошений Роком Пінзеля в Україні, сприяв і відкриттю цього майстра, і популяризації його скульптур. У Львівському музеї Іоанна Георга Пінзеля зібрано його роботи – приречені за часів СРСР на загибель (у вигляді дров, дощок тощо), вони були атрибутовані, відреставровані (по можливості) і виставлені на огляд широкому загалові. Широкий загал заходив до музею, зачаровано задивлявся у вічі пінзелевих святих – і виходив у стані культурного шоку: як же ми цього не знали?! А ми і досі не знаємо усієї біографії майстра, і це також накладає містичного шарму на твори майстра. Борис Возницький провадить далі: «Приблизно триста років тому він народився. Сто років тому було уперше виявлено документальне підтвердження того, що Пінзель дійсно тут жив і творив, а не був якоюсь міфічною фігурою. Його підпис стоїть на розписці, що він отримав гроші за виконання скульптур, які прикрашають львівський собор Святого Юра».

На переконання Т. Возняка, з імені Пінзеля треба створити «бренд» для Львова – адже ж існує «бренд Моцарта» для австрійського Зальцбурга.

За матеріалами часопису «Ї» і видавництва «Грані Т»