Текст:

Хрвоє Чачич – філолог, журналіст – автор мистецьких програм на “Радіо Загреб”, цікавиться історією слов‘янських народів.
Ми познайомились студентами у Болгарії,і досі товаришуємо, хоча востаннє Хрвоє приїздив до Києва десять років тому: проїхав авто-стопом із Загреба до Києва, написав цілу радіо-п‘єсу про цю подорож. Спілкуємось електронною поштою, і нещодавно Хрвоє надіслав мені статтю, чи то швидше особисті міркування щодо української культури.
Ось вони:

“Чомусь наснився Київ – імовірно, я забагато дивився новин про політичну кризу в Україні... А може, скучив? Хоча, якщо тверезо поглянути на справи – за чим сумувати? За Хрещатиком, де багато галасу і пива? За парками на Дніпровських кручах, де відносно чисто і люди, сидячи на лавах, отруюють себе і довкілля цигарками? Але уві сні Київ був чистий і доглянутий, з кафешками і ресторанчиками (Богдано, здається, це те, що ти писала – це все вже є у центрі міста?). І я сидів під каштаном на Золотих Воротах і насолоджувався кавою та гарними дівчатами довкола...

Насправді, Київ – гарне місто. Воно не менш красиве, аніж Загреб – але воно менш доглянуте, воно менше вміє себе подати мандрівникам, воно не має поваги до власної історії, хоча історія просто “пре” з кожної будівлі, кожної вулиці у старій частині Києва. До речі. Ті містечка українські, які я бачив проїздом – вони теж гарні, але так само не вміють причепуритись. Справа не у відсутності коштів – справа у відсутності культури як стану душі суспільства, місцевої громади і кожної людини. Я, наприклад, не уявляю, щоб у центрі Загреба чи Вараждіна не було достатньої кількості смітників (або взагалі не було...) і папірці та недопалки викидались просто на дорогу чи під кущик. Не уявляю, щоб вулиці не милися щодня. Не уявляю, щоб в історичних центрах Дубровника або Спліту раптом почали будувати новітні будівлі, руйнуючи відчуття історичної цілісності та архітектурну композицію, котра збиралася сторіччями.

Чомусь українці так живуть – зі скляними бізнес-центрами впритул до садиб минулих віків і зі сміттям під ногами. Проїздять повз маленькі містечка і села, не цікавлячись їхньою історією, не дбаючи за збереження там так званого “народного духу” із старовинними храмами, забудовами і легендами. Хорвати все-таки інакше ставляться до такого: ми примудряємося реставрувати навіть те, що ніби-то вже неможливо відреставрувати, і поновлювати картинки історії, користуючись архітектурою та архівами. Туризм для Хорватії – не лише стаття бюджетного прибутку (і чималенька!), а й змога показати себе світові. Нам є чим пишатись, думаю, українцям – теж. Просто українців надто довго привчали, що все найкраще – або в Європі, або у Росії, хоча українська культурна традиція одна із найдавніших в Європі, врешті-решт, саме на Подніпров‘ї виникла і розвивалась Трипільська культура (її недарма зараз науковці цивілізацією визнали). Комплекс меншовартості, започаткований ідеологами Російської імперії і по тому СРСР, дав сумні результати для України: вона досі соромиться продемонструвати своє, національне, традиційне. Але ж допоки цього не зробить – навряд чи відчує свою справжню роль в європейській історії, навряд чи знайде своє законне місце на європейські культурній мапі.
Українці, лікуйтеся від вірусу меншовартості якнайшвидше – нам ви потрібні здоровими!
Богдана Костюк, радіо "Свобода" – для сайту model21.org.ua