Текст:

Найчастіше, чиновники і мандрівники проїздять повз ці містечка і селища, не пригальмовуючи: “іномарки” не люблять гальмувати... І на швидкості ви не встигаєте побачити, які чудеса ховаються за будиночками, затиснутими садами і городами, десь на узліссі... або на кручі, що стрімко опадає до ріки... А там таки дива – чудеса – архітектурні перлини: стара дерев’яна церква, або колишнє казначейство, або козацька (полкова) скарбниця! І тих чудес в Україні – не міряно! І містечок і селищ, де вони доживають віку – по всій Україні тисячі і тисячі.

Такі містечка європейці з повагою називають ж “малою Вітчизною”, українці – провінцією. Але з поняттям провінційності категорично не погоджується Олена РОМАНЕНКО – авторка новенького путівника “10 маршрутів вихідного дня” і сотень статей про “малу Україну”. Вона переконана: “Мала Україна – існує... незвичайна... неочікувана. І – фактично невідома для нас, городян... У неї треба занурюватись, їхати по селах і містечках, фіксувати пам’ятки історії та архітектури, розпитувати місцевих жителів, чи їм щось відоме про той старий храм або колишню початкову школу, або панський палац, руїни фортеці. Бо буквально упродовж року ситуація може катастрофічно змінитись. І якщо пам’ятка стояла на пагорбі ще рік тому, тепер вона просто може зникнути”.

О. Романенко розповідає історію, що мала місце у Херсоні: “Дівчина – професійний історик – купила три дачні ділянки, щоб провести розкопки і повернути людям руїни козацького стану. Уявіть – щоби провести розкопки, вона купила три ділянки, бо місцева влада не те що не цікавилась цієї пам’яткою історії доби козаччини, а ледве ненормальною цю дівчину не назвала! То вона махнула рукою на владу, і сама працює, щоб маленьку часточку історію дістати буквально з-під землі, щоб вона у спадок козацьким нащадкам залишилась...”.

Мабуть, подібні історії можна почути у багатьох місцинах.
І добре, що в Україні більшає ентузіастів і професіоналів. Які вивчають і досліджують історію своєї “малої Вітчизни”.
Богдана КОСТЮК, кореспондент радіо "Свобода"