Текст:

Спілкування з Послом Литви в Україні Альгірдасом Кумжею – справжнє задоволення. Інтелектуал, дипломат, аналітик, пан Кумжа демонструє глибокі знання у різних галузях – в економіці і політиці, культурі та освіті. За його власними словами, ці знання допомагають йому у повсякденній роботі і у пізнанні України.

Б. Костюк: Пане Кумжа, у Харкові на міжнародній конференції з питань культурної політики у своїй доповіді Ви не розділяли поняття “політика” – “культура” – “інтелектуальна еліта”. Це для багатьох українців диво – дивне. А для Литви, вочевидь, це нормально...

А. Кумжа: Власне, такою була історія Литви, таким був процес формування литовської нації: від народу як етнічної категорії до нації як категорії суспільно-політичної. Маю на увазі, що саме литовська культура, очолювана інтелектуальною елітою, спершу сприяла формуванню литовського народу. А з часом і очолила процес формування литовської нації. Я нині часто чую: “Литовці роз’їжджаються з Литви”. Так, роз’їжджаються – так само, як і тисячі українців, котрі їдуть далеко від рідного дому у пошуках заробітку і кращого життя. Так завжди було, подивіться історію української та литовської діаспор у Західній Європі та Північній Америці, чи то в Аргентині. АЛЕ! Не знаю, як українці – а литовці, де би вони не були, залишаються литовцями. Їхня “литовськість” не зникає, навпаки, стає міцнішою. І це – результат діяльності литовських інтелектуалів упродовж кількох століть, коли вони плекали, захищали, зберігали “литовськість”, коли литовська мова і культура допомогли Литві зберегтись. Якщо не помиляюсь, те саме відбувалося з “українськістю”...

Б. Костюк: Але російський, у першу чергу ментальний і мовний вплив на Україну залишається достатньо сильним. Що робити?

А. Кумжа: Будь-який народ, будь-яка нація, будь-яка держава чогось варті лише тоді, коли вони можуть і вміють захищатись. Це я Ульянова – Леніна перефразовую. Щоб захиститись від будь-якого впливу, Україна повинна сформувати своєрідну спілку українських інтелектуалів – людей, які мають інтелектуальне і моральне право гальмувати або підштовхувати політиків, на рівних відстоювати і захищати “українськість” у дискусіях з політичними керманичами вашої держави, якщо відчувають, що останні на перше місце у своїй щоденній діяльності поставили не інтереси держави і народу, а інтереси чи то своєї партії, чи то своїх іноземних союзників.

Б. Костюк: А як зіставити поняття “влада” і “культура”?

А. Кумжа: Відповім так: коли у квітні ми, дипломати з держав Євросоюзу, відзначали 50-річчя від початку формування ЄС, то саме зітнулися з цими поняттями, при цьому вельми оригінальним способом. Посольство Німеччини (ФРН головує у Європейському Союзі у першому півріччі 2007 р.) організувало урочистий концерт і прийом у будинку Національної філармонії України у Києві. Ми зібрались, розсілися у залі по місцях і приготувалися слухати концерт: оркестр під керівництвом Р. Кофмана виконував Дев’яту симфонію Бетховена, адже її частина – “Ода до радості” – є гімном ЄС. І от чудовий київський диригент Кофман готує музикантів до музики – а з вулиці чути крики і гамір: то прихильники парламентської коаліції підтримують своїх політиків, плюс слухають якийсь свій концерт. “Демократія” перемогла культуру. Я би так сказав. Але насправді, немає демократії без культури – у політиці, у стосунках між політиками і політичними партіями, між людьми з протилежними ідеологічними поглядами, між різними фінансовими та промисловими групами. Повірте, це досвід Литви дозволяє мені це стверджувати.
Богдана КОСТЮК, кореспондент радіо "Свобода"