Якщо Ви у солідних виданнях прочитаєте, що перший у світі пам’ятник українському літератору – це пам’ятник І.Котляревському у Полтаві, – не вірте!
Шановні добродії! Якщо Ви у солідних виданнях прочитаєте, що перший у світі пам’ятник українському літератору – це пам’ятник І.Котляревському у Полтаві, – не вірте! Перший у світі пам’ятник письменнику українцю – це пам’ятник безсмертному Миколі Гоголю у Ніжині, відкритий 17/4 вересня 1881 року. Пам’ятник Котляревському значно молодший, збудований тільки у 1903р.
В цьому році виповнюється 125 років як пам’ятник Гоголю став однією з мальовничих візитних карток Ніжина. У ніжному мереживі весни, у шаленому буйстві зеленого літа, у золотокарбованих арабесках осені та сніговому спокої зимової графіки „визначено” йому „чудовою владою” скульптора Пармена Забіли милувати око невимовною гармонією та красою, надихати художників, фотографів, поетів.
На відміну від багатьох пам’ятників, перед якими відчуваєш прикру невідповідність між величним духовним світом людини і вбогість „художнього” втілення її образу в застиглій маріонетці, де велич людська підмінюється розмірами мармурової брили і за помпезністю губиться особистість, робота Пармена Забіли повертає нас думкою до замріяного, таємничого генія Гоголя: „...определено мне чудной властью…”. Ледь схиливши голову, пильно й очікувально вдивляється він у навколишній світ, ревізуючи наші душі: чи не мертві?
Ініціаторами створення пам’ятника були колишні випускники ліцею кн. Безбородька, викладачі та студенти Ніжинського Історико-Філологічного інституту, передова громадськість Ніжина. Випускники ліцею – член Ніжинського Окружного Суду І.Дейнека, проводир ніжинського дворянства В.Тарновський та інші, заручилися підтримкою відомого вельможі – В.Кочубея та домоглися дозволу Міністерства внутрішніх справ на спорудження у Ніжині бюсту М.Гоголю. Був створений спеціальний комітет, головою якого обрали І.Дейнеку. До складу комітету Почесними членами увійшли І.Тургенєв, М.Гербель, О.Островський, В.Короленко, Д.Григорович, М.Костомаров, міністри освіти та внутрішніх справ, а також директор Ніжинського інституту М.Лавровський, професор інституту І.Сретницький та ліцейський учитель Гоголя – І.Кулжинський. Гроші на пам’ятник збиралися студентами інституту за підписними листами серед населення Ніжина. Студенти ж дали дві платні вистави. Художник М.Ге зорганізував виставку художників-передвижників, всі виручені кошти з якої – 500 руб. – пішли у фонд комітету. Найбільшу суму грошей вніс уже згадуваний нами П.А.Кочубей – 1548 руб., брати Терещенки внесли 300 руб. Всього було зібрано 8 тис. 905 рублів. Напевно М.Ге та П.Кочубей підказали комітету ідею – залучити до роботи над пам’ятником видатного скульптора академіка Пармена Забілу, скульптурні портрети якого викликали загальне захоплення.
Розроблений П.Забілою проект пам’ятника дістав високу оцінку спеціального комітету при Петербурзькій Академії Мистецтв на чолі з професором архітектури М.Бенуа та академіком М.Боткіним. Бронзовий бюст та гранітний п’єдестал з рельєфним карнизом були виготовлені у Петербурзі під безпосереднім наглядом самого скульптора. Бюст був відлитий у майстерні Ботта і Шопена.
Наслідуючи давні традиції іконописців, П.Забіла сховав у складках гоголівського портрета свій автопортрет, там, де зазвичай художники ставлять свій підпис – справа знизу. Невелика грань під складками плаща на перший погляд видається темною і рівною. Але філігранно скомпонований та майстерно зроблений рельєф грані у певній точці огляду відкриває лик п’ятдесятирічного Пармена Забіли. Краї складок вимальовують контур профілю: чоло, горбоносий ніс, губи, борідку. Обриси грані окреслюють масивну, гордовито посаджену голову, з непокірним волоссям. М’які тіні модулюють опукле чоло, зачіску, широкі вилиці, глибоко посаджене око. Справа вгору – автограф: „П.Забелло”. Нижче – дата: „1881г.” (Сучасна фотографія портрета Забіли з пам’ятника Гоголя зроблена кореспондентом “Ніжинського вісника” О.Г.Василенком). Для порівняння наводимо прижиттєвий портрет П.Забіли, вміщений у стародавньому виданні – „Настольном энциклопедическом словаре Товарищества Братьев А. и И. Гранат и Ко ” Т. 4, М. 1901р.
На момент відкриття пам’ятника ніякої огорожі навколо не було.Досить часто авторство огорожі приписують Пармену Забілі, хоч серія фотографій 1881-1893рр. ставить це твердження під сумнів. І вже зовсім хибним є думка, що огорожа була виготовлена у Петербурзі. За свідченням корінних ніжинців Віктора Берези та Діани Ноги, огорожа робилася місцевими майстрами. Ланцюги власноручно викував їх пращур – дід одного та дядько другої, – Іван Антонович Лук’янченко, потомствений, з діда-прадіда коваль, кузня якого була у наприкінці вулиці Козачої №№60-62. Чавунні тумби огорожі, швидше за все, теж місцевого виробництва.
Так із часом талановитий твір академіка скульптури Пармена Забіли дістав гідну оправу, створену місцевими умільцями. Склався єдиний цілісний ансамбль.
Л. Руденко,головний зберігач фондів Ніжинського краєзнавчого музею, член команди ніжинських культурних перетворювачів
