Текст:

Професорка Нада Швоб – Джокич добре знана не лише на батьківщині, у Хорватії, але і далеко поза її межами. Провідний експерт з питань культури і культурної політики, вона виступає з лекціями і у рідному Загребі, і перед чиновниками Ради Європи, і перед студентами хорватських, німецьких та австрійських університетів.

Українському політикуму та митцям професорка Швоб – Джокич цікава тим, що її наукова діяльність пов‘язана з “українським питанням”, тому під час нещодавніх відвідин України вона погодилась поспілкуватись з київською журналісткою Богданою Костюк.
Б. Костюк:

Були часи, коли західні землі України разом з Хорватію перебували у складі Австро-Угорської імперії. Чи залишився у сучасній Хорватії інтерес до України?

Н. Швоб-Джокич:

Залишився, особливо у колах творчих і ділових людей. І якщо перших приваблює містичність української культури, то останні більш прагматично дивляться на сучасну Україну – з точки зору величини її ринку, кваліфікації її трудових резервів, наявності освічених фахівців. Слов‘янське братерство – цей термін використовують хіба що політики і бізнесмени з Кремля у боротьбі за газову трубу і вплив над територією України.
А щодо містичності української культури – то це тема для дискусій у мистецьких галереях, центрах і салонах, у наукових гуманітарних колах. Адже ми насправді мало знаємо про українську культуру – відомо, що її джерела сягають тисячоліть, що сучасне мистецтво, усупереч історичним обставинам, зберегло давні традиції. Але, наголошую, це відомо вузькому колу науковців – славістів і окремим митцям, які мають зв‘язки з українськими колегами.

Б. Костюк:

Що має зробити Україна, щоб її краще знали і у Хорватії, і у цілому світі?

Н. Швоб-Джокич:

Шлях один – пропагувати і рекламувати українську історію, культуру, розвивати туризм, шукати меценатів для проведення виставок українських митців, концертів українських музичних колективів і зірок класичної музики, робити мистецькі фестивалі і крутити по європейських ТВ каналах рекламу найцікавіших культурних подій в Україні. Так, це коштує величезних коштів – але це приносить прибуток досить швидко: люди почнуть їхати в Україну: хтось – на паломництво по православних місцях держави, а хтось – на винний тур до Криму чи на лицарський турнір до Кам‘янця-Подільського (я це розповідаю, бо маю інформацію про ці події). А хтось схоче просто приїхати до Києва чи Львова, до Одеси чи Донецька, подивитись особливості урбаністичних та архітектурних стилів різних міст України. Зазначу – Хорватія пройшла цей шлях, і пройшла успішно, іноді – на чесному слові отримуючи кредит на рекламу хорватських історичних та культурних “перлин”, іноді – отримуючи державну підтримку.

Б. Костюк:

Якщо можна – зупиніться також на житті хорватської культури?

Н. Швоб-Джокич:

Культура Хорватії має кілька форм та складових: це камінь (архітектурні пам‘ятки та сучасна архітектура), музика і танець, обряди, “чисте мистецтво” (література, живопис, скульптура), національна кухня, тощо. Власне – такі самі складові мають культури будь-яких народів. І культура кожного народу – це і рушійна сила його розвитку, і метод його ідентифікації у світі, і можливість існування даного народу у всесвіті.
Культурна політика Хорватії ґрунтується на, по-перше, збереженні існуючих культурних цінностей і, по-друге, підтримці сучасних культурних ініціатив. Але, як у кожному перехідному суспільстві, держава ніколи не має достатньо коштів на підтримку культури і мистецтва – натомість, вона (держава) надає певні преференції багатим людям і потужним компаніям, готовим профінансувати або реставрацію монастиря на острові Св. Стефана, або фестиваль сучасної хорватської музики у Рієці. Крім того, держава виділяє кошти з бюджету на рекламну кампанію Хорватії за кордоном.
Мені здається, українським чиновникам, котрі займаються питаннями культури і культурної політики, варто ознайомитися з досвідом Хорватії. Тим більше, що цей досвід визнано Європою, він дає позитивні результати. А ще хочу нагадати: ми з вами – українці і хорвати – не просто були і залишаємось культурними осереддями Європи – ми створюємо її сучасну культуру.

Богдана Костюк, журналіст радіо "Свобода"