Анонс:

У тих містечках, де, як писала Оксана Забужко, «досі звертаються «Жінко добра», де від готики до бароко – одна білизняна шворка», нині живе своїм особливим життям дві третини населення України.

Текст:

Живе й намагається щось творити, часто не завдяки, а всупереч обставинам. Як, приміром, у Прилуках, які активно долучилися до проекту «Модель 21», ініційованого та реалізованого Центром розвитку «Демократія через культуру» (м. Київ) за підтримки Швейцарської культурної програми в країнах Південно-Східної Європи та Україні.
Слово «провінція» нині сприймається як діагноз: безробіття, обшарпані вулиці, безвихідь... Проте більшість із маленьких містечок України має свою величезну історію, традиції, культуру, унікальні храми й козацькі безіменні хрести, свої легенди та не менш цікавих сучасників.

У тих містечках, де, як писала Оксана Забужко, «досі звертаються «Жінко добра», де від готики до бароко – одна білизняна шворка», нині живе своїм особливим життям дві третини населення України. Живе й намагається щось творити, часто не завдяки, а всупереч обставинам. Як, приміром, у Прилуках, які активно долучилися до проекту «Модель 21», ініційованого та реалізованого Центром розвитку «Демократія через культуру» (м. Київ) за підтримки Швейцарської культурної програми в країнах Південно-Східної Європи та Україні.

Машина часу – двигун для бізнесу

А почалося все в червні минулого року, коли координатори проекту завітали в Прилуки із пропозицією реалізувати якийсь культурний проект, що й привернув увагу до міста, і допоміг заробити гроші. Спочатку до такої ідеї поставилися скептично: літо, усі у відпустках, та й хто без належного фінансування візьметься за справу. Але вирішили ризикнути, і першим результатом став набір поштівок «Прилуки в часі».

У місцевій бібліотеці зна­йшлися раритетні фото пам’ятних місць Прилук початку ХХ століття, до яких додали їхні сучасні зображення – і вийшов цікавий набір, який розійшовся не тільки в Україні, та ще й настільки швидко, що довелося робити повторний наклад. Майже одразу після цього з’явився інформаційний CD «Культурні ресурси Прилук» із відеозамальовками, а також адресами, координатами та інформацією про всі мистецькі студії, гуртки, культурні об’єкти й творчих людей міста. У день презентації організували фотовиставку «Прилуки очима прилучан». Незабаром було створено й мистецький сайт www.prylukyart.com.ua.

Перший успіх змусив жителів міста подивитися іншими очима не тільки на команду ентузіастів, яка почала себе називати культурними перетворювачами (за аналогією з англійським culture transformers), а й на самих себе, відкрити у звичних речах щось цікаве й несподіване. Легше стало домовлятися з місцевими бізнесменами, владою, які побачили, що реальну та цікаву справу можна робити, навіть не маючи на руках стартового капіталу. Зрештою, у цьому й полягає головна ідея проекту: створити модель співпраці різних структур громади для вироблення спільної стратегії її розвитку з перспективою втілення в життя набагато серйозніших стратегічних програм: від розробки авторських туристичних маршрутів до серйозного становлення туристичного бізнесу.

Діти не жартують

Добрий початок дав надію директорці місцевої бібліотеки для дітей Ользі Лукаш реалізувати ідею, яку вона виношувала понад п’ять років. Справа в тому, що Прилуки багаті на письменників і поетів, які пишуть для дітей, а в бібліотеці регулярно відбуваються виставки дитячого малюнка. От і задумала пані Ольга об’єднати всі ці зусилля й видати книжку, де твори для дітей сусідили б із дитячими малюнками. У результаті відбулася справжня ланцюгова реакція творчості: до книжки було додано мультимедійний диск, де, крім усього іншого, можна подивитися відео з майстер-класів члена команди Анатолія Риженка, почути одкровення дітей – учасників проекту, послухати пісні, створені місцевою композиторкою Вікторією Копасовою на вірші із книжки й просто подивитися в очі нинішнім і майбутнім читачам книжки: на диску є ціла галерея найрізноманітніших фото прилуцьких дітей. А презентація книжки й диску перетворилася на справжній мюзикл, де кожен вірш було обіграно з дитячою фантазією та безпосередністю. До речі, книжка й сама по собі стимулює до творчості: тут спеціально залишено чисті сторінки як запрошення написати свого вірша чи створити свою ілюстрацію. Одним словом, вона цілком виправдала свою назву «Це – серйозно».

Книжка накладом 2 тисячі примірників побачила світ у прилуцькому видавництві «Аір-поліграф», і вже за кілька годин у день презентації 50 книжок знайшли своїх вдячних читачів. А днями аудіо-відеокнижка «Це – серйозно» з’явиться й у дитячій кімнаті Стокгольмського будинку культури (www.kulturhuset.se). До речі, це перша українська книжка, яка поповнить фонди цієї дитячої бібліотеки на батьківщині Астрід Ліндгрен. Досі там було презентовано лише кілька російських книжок.

«Європейський центр культурних перетворень»

Саме так назвала Прилуки директорка програм Швейцарської культурної програми у країнах Південно-Східної Європи та Україні Еліза Фухс, яка побувала на презентації книжки «Це – серйозно» та ближче познайомилася з командою місцевих ентузіастів. «Раніше Прилуки для мене й моїх колег були тільки назвою або звітами, які ми складали серед інших стосів паперу. Тепер для мене Прилуки – це золоті маківки храмів і сонячні усмішки дітей, приязнь дорослих і щире бажання всієї громади завдяки культурі змінити життя міста на краще. Для України це реальний прорив у розвитку творчого потенціалу так званих маленьких міст, а для Європи це новий досвід у впровадженні сучасних моделей культурних технологій», – поділилася вона враженнями після відвідин міста.

Позитивні зміни в настроях прилучан помітили й координатори проекту. «Якщо на першому семінарі було дуже багато скептиків, які казали: «Дайте нам гроші, і ми щось робитимемо, а без грошей нічого з місця не зрушиться», то зараз навіть найбільші скептики прагнуть приєднатися до нас, підтримати, допомогти. Та й самі люди навчилися вірити у свої сили», – каже інформаційний менеджер проекту Оксана Олексів. А цього року в міському бюджеті Прилук 7 відсотків передбачено на культуру.

До речі, Прилуки не єдине місто, яке долучилося до програми. Такі проекти розвиваються в сусідньому Ніжині, котрий нещодавно влаштував незвичну акцію «Самба ніжинської серветки» та відкрив два авторські туристичні маршрути. Свої ідеї пропонують Мелітополь та Генічеськ. І дарма що за два роки проект перестане існувати: якщо за цей час буде напрацьовано досвід і з часом громади інших маленьких містечок навчаться мріяти й реалізовувати свої творчі ідеї, то про непомітну досі кореневу Україну, неповторну, розмаїту, з її особливою аурою та кількасотлітньою (а то й тисячолітньою) культурою скоро заговорить не лише Європа.

До речі, про мрії. Гаслом проекту «Модель 21» є слова: «Майбутнє належить тим, хто вірить у красу своїх мрій. Мрій – думай – змінюй». Для маленьких міст це справді може стати панацеєю від нинішнього тотального депресивного синдрому, коли єдиним порятунком жителів є город або базар. Головне повірити в себе й запалити своєю вірою інших.

Наталка Позняк-Хоменко, газета "Без цензури",23 листопада 2006