Текст:

Над Ніжином, заквітчаним акацією, у сині небеса ринуть маківки храмів, а вулицями крокують симпатичні люди. Особливо багато молоді: Ніжин – місто студентське, тут розташований педагогічний університет, його старий (Гоголівський – бо там учився великий письменник) і новий корпуси і студентське містечко ховаються у розкішному чи то парку, чи то лісі. Принаймні, серед зелені дерев можна і озерця маленькі побачити, і доглянуті клумби. А над університетським містечком гудуть справжнісінькі хрущі – ті самі, що у Шевченковому ностальгічному “садку вишневому коло хати”, де “хрущі над вишнями гудуть”.

Над сучасним Ніжином гудуть і літаки – впритул до міста розташована авіаційна частина МінНС України. А на міських вулицях бібікають, гудуть і швидко рухаються автомобілі. Судячи з їхньої кількості, гроші у ніжинців є, хоч і невеликі. Іномарок нових майже нема – але є іномарки старі, доглянуті, вичищені і відремонтовані. Помітно, що господарі за своїми машинами дбають!

Дбають і за місто у цілому. У Ніжині чисто, охайно, вулиці і парки доглянуті. Міська громада допомагає Церкві відроджувати і ремонтувати храми. Громада думає над тим, як залучити до міста якнайбільше туристів, як повідомити світові про ті унікальність свого міста. Адже мало кому у Києві чи Чернігові відомо, що історію Ніжина писали представники майже вісімдесяти національностей, що ніжинські греки і поляки, росіяни та євреї підтримували у належному стані міське господарство, освіту і духовність. Ніжин пишався Магдебурзьким правом, тут проводяться донині ярмарки і фестивалі, традиція яких по кілька сот років!

Тепер ніжинські інтелектуали розробляють нові екскурсії, залучають місцевий бізнес до мистецьких проектів, навчаючись управляти своїми традиціями і культурою завдяки Центру розвитку “Демократія через культуру” та Швейцарській культурній програмі”. У мене склалося враження, що ніжинцям усе вдасться зробити так, як вони того хочуть; так, як того прагне їхня громада; так, як прийнято в Європі.

Богдана Костюк, радіо "Свобода"